ПОВНОПРА́ВНИЙ, а, е. Який має всі права. — Тато признають, що я, як найстарший син, а тепер уже не тілько повнолітній, але й повноправний (Густа-вові якраз минуло 29 літ), маю право вглянути [заглибитися] в наші родинні діла (Фр., III, 1950, 75); Малий так старався, так пихтів, тягаючи за ними крейду або віхтик, що цілком заслуговував бути повноправним членом їхнього товариства (Ів., Таємниця, 1959, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 686.