ПО́ВНЯ, і, ж.
1. Одна з фаз Місяця, коли він обернений до Землі своїм освітленим боком і має вигляд повного круга; повний місяць. Їдемо саньми до управителя лісів, панства С., на чай, а відти, вечором [увечері], у місячнім світі (тепер — повня) дорогою, що веде самим поважним лісом назад (Коб., III, 1956, 81); Цієї ночі сон випурхнув з її очей, коли.. годинник закінчив вибивати дванадцяту. Була місячна повня (Галан, Гори.., 1956, 22).
Мі́сяць у по́вні — повний місяць. Допитливість Іванова була невситима. .. Чому сонце сходить і чому заходить? Чому місяць буває то серпастий, то в повні? (Кол., Терен.., 1959, 7).
2. рідко. Надмір почуття.
◊ У по́вні сил — сповнений сили. По бо́ях земного життя Чи в по́вні свіжих сил; ..Сюди, вандрівче [мандрівнику], ти пристань! Засни! Засни! Засни! (Фр., X, 1954, 33).
3. діал. Повний достаток. [Капуста:] На полі хай у тебе буде повня, А в хаті вічна згода та любов (Коч., П’єси, 1951, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 686.