Що oзначає слово - "поводити"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПОВО́ДИТИ1, джу, диш, недок., ПОВЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. пові́в, вела́, ло́; док.

1. неперех. Робити рух, ворушити чим-небудь. А як було вдарять музики в струни, Марина не встоїть і не втерпить! То дріботить, то тихо попливе,.. поводить станом та головою (Н.-Лев., І, 1956, 77); Тільки мовчазний жандарм, мов чорний корч посеред виру, стояв і байдуже поводив вусом (Кол., Терен.., 1959, 360); І що то вже, як хороше вдасться! Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті — усе не так, як хто інший (П. Куліш, Вибр., 1969, 64); Він рвучко повів широким плечем, оглянув присутніх (Ле, Побратими, 1954, 12); // Проводити чим-небудь по чомусь. От вибігла [Маруся] та мерщій і кричить: — Не бійсь, не бійсь! — а рукою поводить по лобові (Кв.-Осн., II, 1956, 55); [Сторож:] Отже, здається, і невелика штука повести пером по бомазі [паперу], одначе хоч ти мені пальці повідрубуй, не напишу!.. (Кроп., І, 1958, 498); — Дайте свою руку. Знаєте, що це? — І Клим повів рукою шпіона [шпигуна] по своєму револьвері (Ірчан, II, 1958, 17); // Робити рух чим-небудь у певному напрямку. Тетяна повела рукою на піч, — там спали діти (Л. Янов., І, 1959, 59); І ось, по-косарськи, розставивши ноги, чоловік повів косою (Стельмах, І, 1962, 651).

◊ [І] ву́сом (у́сом, ву́хом, брово́ю) не пово́дити (не повести́) — не звертати ніякої уваги, залишатися зовні цілком байдужим. Коло самого Павла усе [товариство] мовчки стояло, не поводячи й бровою (Вовчок, І, 1955, 175); Гаркуша і вухом не повів (Гончар, Таврія, 1952, 297); Пово́дити (повести́) ву́хом (ву́хами) — прислуха́тися. Шинкар всунув хлопчакові два злотих і, поводячи вухом, щоб нічого не пропустити про старого Дуная, сказав, що пізніше програє [мелодію] (Стельмах, І, 1962, 436); Здалося, ніби скинулася риба за кущами або пеститься у хвилях ранкових безтурботна казкова русалка. Навіть Сірий [кінь] вухами повів (Ле, Міжгір’я, 1953, 126); Пово́дити (повести́) но́сом (носа́ми) — нюхати повітря, принюхуватися. Пелехатий [вовк] нюхливо поводив носом, вловлюючи запашну теплість, випромінювану людиною (Загр., Шепіт, 1966, 8); Десь близько запахло офіцерським тютюном. — Славний тютюнець… Кримський? — повів носом Яресько (Гончар, II, 1959, 310); Пово́дити (повести́) очи́ма (о́ком, по́глядом і т. ін.): а) (по кому — чому і без додатка) дивитися, спрямовуючи зір то на один предмет, то на другий. Як вовк, поводив він навкруги очима (Коцюб., І, 1955, 401); Бандура поводить лютим оком по захаращеній долівці, і матроси, зрозумівши, чого він хоче, починають одгрібати гільзи в куток (Кучер, Чорноморці, 1956, 525); Ось він [лейтенант] зупиняється на відстані десяти кроків, мовчки поводить по солдатському гурті байдужим поглядом (Кол., На фронті.., 1959, 95); Увійшла, не рипнувши дверима, повела скорботними очима — і закам’яніла на годину, пильно розглядаючи картину… (Уп., Вірші.., 1957, 84); Потім повів згорда оком по зібраних, назираючи, яке враження зробив на них його гробовий голос (Март., Тв., 1954, 283); б) (за ким) пильно стежити. Тухольські громадяни, видячи її [Мирославу], як їхала на лови посеред гостей, гордо, сміло, мов стрімка тополя серед коренастих дубів, з уподобою поводили за нею очима (Фр., VI, 1951, 9); в) дивитися на кого-небудь грайливо, з кокетством. А як поводила [Маруся] очима доокола — дух захоплювало (Хотк., II, 1966, 145); [Писар:] Коли ж гарна бісова дівчина: оком поведе — й слабого з постелі зведе (К.-Карий, І, 1960, 47); Стаха вміла так «натурально» повести очима, так глянути з-під вій, так впору опустити їх, так засміятись,.. що хлопець.. безнадійно губив голову (Вільде, Сестри.., 1958, 380); Ті́льки (лише́, лиш) брово́ю (руко́ю і т. ін.) повести́ — рухом брови, руки і т. ін. подати знак, натякнути кому-небудь. Злегка Бровою, чорною стрілою, Лиш поведеш, і за тобою Табун козацький виника (Забашта, Квіт.., 1960, 164); — Зайду іноді в ресторан — кельнери підбігають: «Що зволите?» А я так поведу тільки рукою: «Шампанерії пляшку, та холодної! Живо!» Мчить, аж спотикається (Шиян, Баланда, 1957, 86); Хоч би [тобі́, собі́, вам] ву́сом (у́сом, ву́хом, брово́ю) пові́в (повели́) — не звернув (не звернули) ніякої уваги, залишився (залишилися) зовні цілком байдужим (байдужими). — Та я ж, — каже [Омелько],скілько разів і сам довідувався, і Параску засилав. Разом гукали на вас: «Пане! пора вставати!» А ви хоч би собі усом повели (Мирний, IV, 1955, 354).

2. тільки док., перех. Спрямувати рух кого-, чого-небудь; допомогти або примусити йти, рухатися. Задзвонили в усі дзвони, І повели Гуса На Голгофу у кайданах (Шевч., І, 1963, 268); «Паша», значить, узяв і повів м’яча короткими пасовками (Вишня, І, 1956, 405); Він мовчки взяв повід і повів чотириногого товариша [коня] (Довж., І, 1958, 35); // Піти попереду, скеровуючи кого-, що-небудь. [Деїфоб:] Хвалився він, що піде в бій сьогодні і всіх своїх лідійців поведе (Л. Укр., II, 1951, 281); З-під лопухів, що росли біля клуні, озвалася квочка і повела за собою зграю діточок на підвечірок (Томч., Готель.., 1960, 31); // Управляючи механізмом судна, автомобіля і т. ін., скерувати їх рух. До островів скелястих повів Телемах корабель свій (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 263); Наближається час, коли радянські льотчики-космонавти поведуть потужні космічні кораблі до планет сонячної системи (Наука.., 9, 1962, 4); // тільки недок., діал. Правити. В першій хвилі мене покортіло приступити до неї, притиснути уста до тих малих рук, котрі я так любив і які так зручно вміли поводити конем (Коб., III, 1956, 65); Над’їхав якийсь повіз, на переді візник поводить кіньми (Ков., Світ.., 1960, 42).

◊ Куди́ о́чі поведу́ть — те саме, що Світ за́ очі (див. о́ко1). [Микита:] Ну, Марусе, коли й ти вже не ймеш мені віри, то піду я, куди очі поведуть… та або втоплюсь, або заріжусь!.. (Кроп., І, 1958, 99); Повести́ пере́д — опинитися попереду; стати першим у чому-небудь. Надувшись голова і паличкою підпираючись, повів перед; а судящі [члени суду].. пішли за головою (Кв.-Осн., II, 1956, 262); Перед повели першокласники. Трохи спантеличені загальною увагою, трохи розгублені,.. вони то розтягувались, то збивались до гурту (Збан., Курил. о-ви, 1963, 115); Повести́ у та́не́ць (тано́к) кого — почати танцювати з ким-небудь. Музики заграли. Циган повів циганок у танець (Н.-Лев., III, 1956, 80); Андрій узяв дівчину за руку й повів у танок (Чорн., Визвол. земля, 1959, 154).

3. тільки док., перех., перен. Спрямувати чиюсь діяльність, скерувати кого-, що-небудь. Ви з перших, наш славетний Бояне [М. В. Лисенко], звернули увагу на наш рідний спів, прихилили своє чуле серце до його.. і повели на широкий шлях поступу та розвою (Мирний, V, 1955, 416); — Всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові створить Всеукраїнський радянський уряд. А він і поведе революційні маси України проти всеукраїнської контрреволюції (Головко, II, 1957, 465); * Образно. Ці два слова [одібрать землю] досі лежали на споді кожного серця,.. а тепер, вийняті звідти, стали немов живим чимсь і говорили: ходім за нами, ми поведем (Коцюб., II, 1955, 73); // Очолити кого-, що-небудь. Мільйони ждуть з ділом в руках, Хто поведе? (Л. Укр., І, 1951, 468); В надійні руки здав Марко родовитих корів.. — сам тепер поведе ферму (Горд., Дівчина.., 1954, 309); // діал. Виховувати.

Повести́ раху́нок, спорт. — стати першим у грі, одержавши більшу кількість очок на свою користь.

4. тільки док., неперех. Простягнутися куди-небудь, набути певного напрямку. Дорога повела в ліс.

5. перех., перен. Маючи що-небудь на меті, на увазі, спрямувати в певний бік (розмову, бесіду і т. ін.). Галка повела розмову на втоптані стежки, розпитувала про роботу (Мушк., День.., 1967, 15).

6. тільки док., перех. Почати здійснювати, робити, виконувати що-небудь, займатися чимсь. Трудящі України .. повели непримиренну боротьбу проти окупантів (Скл., Легенд. начдив, 1957, 37); // також без додатка. Почати говорити. На цей раз козак не питавсь дороги, а підійшов.. і повів розмову про те, що се за місто Київ (Вовчок, І, 1955, 319); — Розумієш, голубе, — повів рябий, коли вони сіли закусувати, — я сам з села. От чому я тебе помітив (Жур., Дорога.., 1948, 129); Я ж спочатку повів Про недавнє минуле (Криж., Срібне весілля, 1957, 309).

◊ Повести́ вого́нь — почати стріляти з вогнепальної зброї. Турецька ескадра, перешикувавши свої колони, повела гарматний вогонь по загону Река (Добр., Очак. розмир, 1965, 75); Повести́ го́лосом — почати говорити або співати. Моссаковський сидів і не смів голосом повести (Н.-Лев., III, 1956, 34); Заохочуючи діда, молодиця заграла очима й стиха повела голосом: Ой верніться, літа мої, Хоч до мене в гості… (Вас., II, 1959, 219); Повести́ да́лі — продовжити розмову. Дід Влас хотів оборонятися, та онука повела схвильовано далі: — Хіба ж від того щасливіше нам жити, що кожен до себе тягне? (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 49).

7. перех., безос., рідко. Скорчити, зсудомити.

ПОВО́ДИТИ2, джу, диш, недок., ПОВЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. пові́в, вела́, ло́; док., перех., у сполуч. із сл. себе. Те саме, що пово́дитися1. — Та доки ми будемо панькатись з ним? Записався в гурток, то й хай по-товариському поводить себе! (Вас., II, 1959, 226); Як селюк, що виріс у глушині, Улас відчував розгубленість перед великим містом і зовсім не знав, як себе поводити в ньому (Тют., Вир, 1964, 51); — Мене не треба вчити, як себе поводити з дівчатами (Ю. Янов., II, 1958, 70).

ПОВОДИ́ТИ, воджу́, во́диш, док. 1. перех. Водити кого-, що-небудь якийсь час. Онохрій Литка поводив приятеля по оборі і знову повернувся з ним до налагодженого, готового виїхати воза (Епік, Тв., 1958, 62); Він хотів і собі хоч трошки поводити змія й почав смикати за шнур (Панч, Гарні хлопці, 1959, 66); // перен., розм. Поманити обіцянками, подати надію на щось. [Василина:] Поводи його [парубка] так довгенько, а як добре вивіриш, що він тебе не дурачить, отоді кажи йому правду (Вас., III, 1960, 60).

◊ Поводи́ти за ніс (но́са) — дурити, манити обіцянками якийсь час. На мить він розгублено замовк. А потім посміхнувся: розумію, мовляв, це так годиться. Жінка мусить спочатку відмовити, трохи поводити за ніс (Жур., Дорога.., 1948, 24); — Що ж робити? Поводить його трохи за носа чи відкрити карти зараз же? (Тют., Вир, 1964, 152).

2. неперех., чим. Рухати чим-небудь якийсь час то в один, то в другий бік. Піднявши руку, механік виставив наперед палець, поводив ним перед своїм носом і сказав, звертаючись до юнги: — Мене не купиш! (Трубл., Лахтак, 1953, 129); // Пересувати щось по якій-небудь поверхні. Христя постояла, постояла, поводила, поводила, задумавшись, ножем по лаві та і знову почала кришити зілля (Мирний, І, 1954, 239); Вода в річці стала темна, якась ніби підступна.. Вона настільки відштовхувала від себе, що навіть не викликала охоти бодай пальцем поводити по ній (Вільде, Сестри.., 1958, 537).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 687 - 689.