ПОВОРОТКИ́Й, а́, е́. Здатний легко рухатися, переміщатися; рухливий. Згорблена, у старому сачку й широкій спідниці та чунях, вона все ж була поворотка і вправно орудувала рогачами (Кучер, Прощай.., 1957, 121); — Звали її [дочку малайця] Баджін — так називають яванці вивірку. Вона була й справді рухлива й поворотка, як вивірка (Ю. Янов., II, 1958, 153); // розм. Який робить усе швидко; вправний. Повороткий.. Грицько, і не сподіваєшся, як оджене свинку і знову стане у ямці (Мирний, IV, 1955, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 691.