ПОВТИКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Вткнути все або багато чого-небудь, у багатьох місцях. — Обмотаю [макітри] соломою, повтикаю в кадівб та й довезу хоч і за сто верстов (Н.-Лев., І, 1956, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 696.