ПОВТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Утнути, відрубати все або багато чого-небудь, у багатьох місцях. Вони пошкандибали до шляху, спираючись на дубові костури, що їх допіру вирубали, навіть не повтинавши гілок з пожухлим листям (Кучер, Голод, 1961, 115); Принадно зеленіли.. смеречки, що їм два роки тому Федір повтинав верхи, аби вшир розросталися (Гжицький, Опришки, 1962, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 696.