ПОВТО́Р, у, ч.
1. Те саме, що повто́рення. — Я не хочу завдавати собі душевних мук, — тоном механічного повтору одмовила Марія (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 132); Для уникнення зайвих повторів, для зручності користування [бібліографічним покажчиком] краще всі рецензії подавати після опису рецензованої праці (Рад. літ-во, 4, 1965, 91); Повтор підмета, вираженого іменником, в творах Шевченка зустрічається переважно в називних реченнях (Курс. іст. укр. літ. мови, І, 1958, 251).
2. Художній прийом, який виявляється у повторенні в певній послідовності однакових звуків, слів, фраз і т. ін. Надаючи великого значення музичності мови, Коцюбинський вдавався до алітерацій, асонансів.., звукових анафор та повторів (Літ. Укр., 26. IV 1963, 2); Будь-який словесний, фразовий чи звуковий повтор у художньому тексті ритмізує його (Рад. літ-во, 6, 1966, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 696.