ПОВУ́ЖЧАТИ, ає. Док. до ву́жчати. Лице наче подовшало, чи внизу повужчало — зразу не запримітиш (Мирний, III, 1954, 178); Дорога пішла лісом і ніби повужчала, стала тіснішою (Вітч., 3, 1951, 98); Знову круг наш [друзів] сниться біля столу — Стіл зменшився, і повужчав круг! (Рильський, II, 1960, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 697.