ПОВЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док.
1. Навчатися, здобувати освіту якийсь час. — Я так думаю з собою зробити: повчуся ще років зо два, та й у народні вчителі на село (Коцюб., І, 1955, 448); — Мало ти ще вчився. Треба ще кудись оддавати. Повезу ще в Зіньків, повчись іще там (Вишня, І, 1956, 6).
2. Вчитися чого-небудь, переймати досвід, уміння, манери і т. ін. якийсь час. [Маруся:] Чи не ворожать оце тітка на зорях?.. Треба піти та й собі повчитись (Кроп., І, 1958, 73); А якщо в нас неладно щось або чогось немає, то й ми охоче повчимось у тих, хто діло знає (Забіла, У.. світ, 1960, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 698.