ПОВІДБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Відбити все або багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях. — Чи мені батька-матір продати, чи в їх від скрині замки повідбивати (Гр., II, 1963, 471); Повідбиваю розкішні різьби і поздираю нігтями італійські фрески, щоб долото моє не спинялось в роботі (Ірчан, II, 1958, 7).
2. Ударами пошкодити що-небудь в організмі. Таких йому стусанів надають, та так йому бельбахи повідбивають, що насилу удосвіта додому долізе (Кв.-Осн., II, 1956, 102); Дуже хотілося їм угодити дякові за могорич, бо повідбивали бідному хлопцеві тельбухи (Хотк., І, 1966, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 667.