ПОВІ́ДДЯ 1, ПОВО́ДДЯ, я, с. Те саме, що по́від 1. І такий не один Повесні челядин Рвавсь, мов кінь застоялий з повіддя (Манж., Тв., 1955, 80); Бійці підтягують поводдя Вороначам своїм (Мал., З книги життя, 1938, 19).
ПОВІ́ДДЯ2 див. по́відь 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 668.