ПОВІДНІ́МАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до повідніма́ти 1; // повідні́мано, безос. присудк. сл. [Наталя:] Є в тебе зброя? [Яким:] Нема, повіднімано (Гр., II, 1963, 561).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 669.