ПОВІ́РИТИСЯ 1, иться, док., безос. Упевнитися, переконатися в правильності, правдивості чого-небудь. На душу проллються тиха задума і спокій; навіть повіриться, що надалі в житті все має бути тільки ліпшим (Стельмах, І, 1962, 538); Він увійшов і привітався тихо, Так усміхнувся весело до нас, Що зразу всім повірилось — не лихо, Добро і щирість увійшли у клас (Гірник, Стартують.., 1963, 16).
ПОВІ́РИТИСЯ2, рюся, ришся, док., рідко. Те саме, що дові́ритися. Моїй опіці можете спокійно повіритися (Коб., III, 1956, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 674.