ПОВІСТИ́ТИ, іщу́, істи́ш, док., перех., рідко.
1. Розповісти, розказати. І усе йому мати повістила, що було (Вовчок, І, 1955, 224); Землі своєї зелень та блакить Любив я серцем, і на схилі віку Хотів про те правдиво повістить (Рильський, Поеми, 1957, 208).
2. Повідомити, сповістити. Через хвилину важкий сон і харчання повістили хлопця, що Яків заснув (Мирний, І, 1954, 278); Свободу всім земним язикам Безсмертний Ленін повістив (Рильський, III, 1961, 303).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 675.