ПОГА́ВКАТИ, аю, аєш, док.
1. Гавкати якийсь час. Пес погавка та й затихне… (Граб., І, 1959, 573); Знадвору крик: «Кукуріку!! гав, гав, гав!» [Начальник поліції (грозячи до вікна):] Каналії! Ось я вам дам! я вас покукурікаю, я вас погавкаю (Л. Укр., IV, 1954, 239).
2. перен., вульг. Те саме, що поговори́ти 2. — Душогуб! Щоб тобі руки повикручувало, а ноги каменем потрощило. — Ти довше погавкай, то я тобі й без каменя потрощу (Тют., Вир, 1964, 445).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 700.