ПОГА́НИ́Н, а, ч.
1. заст. Той, хто не сповідує християнської віри; нехристиянин. [Парвус:] Тільки ж вислуха́ти, як той поганин ображає бога і перемовчувать — се теж спокуса (Л. Укр., II, 1951, 408); — Серед тих жінок з-під лісу погани вхопили й мою дочку Олену… (Ле, Хмельницький, І, 1957, 325).
2. рідко. Те саме, що пога́нець 1. — Хіба ж ти винна, Що тобі скучно в моїй хаті? Ото би я був поганин, якби я пальцем кивнув на тебе! (Круш., Буденний хліб.., 1960, 259).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 702.