ПОГАНЯ́ТИ1, я́ю, я́єш, недок.
1. перех. і без додатка. Примушувати рухатися швидше, підганяючи батогом, нагайкою і т. ін. Який їхав — такий поганяв (Номис, 1864, № 7973); — Гарапник тройчатий Сплети.. Коня поганяти (Г.-Арт., Байки.., 1958, 72); Як же вріже їх [дітей] на сім слові пан Симеон різкою, що з дому приніс; та як пожене їх нею до школи, а сам, поганяючи їх, божиться, що за сюю прикладку.. буде їх шкварити що в бога день цілий місяць… (Кв.-Осн., II, 1956, 175); Їздові поганяли чимдуж і, випереджаючи один одного, з розгону влітали в.. містечко (Гончар, III, 1959, 377); // Рушати з місця. Чи не час уже поганяти коней (Мирний, І, 1954, 46); // перен., розм. Примушувати робити що-небудь швидше. — Дивлюся я, — каже [Карпо], — на наше життя й аж страх мене огортає.. Кожен норовить тебе запрягти та ще й поганяє… (Коцюб., І, 1955, 298).
2. неперех. Спрямувати хід коня, екіпажу і т. ін.; правити. Тогді [тоді] чоловік весело співає, як п’ятериком поганяє (Номис, 1864, № 1408); // перен., розм. Розпоряджатися ким-небудь на свій розсуд. Комуністи завжди були й будуть проти того, щоб трутні сиділи на спинах селян і робітників, ссали їхню кров та ще й поганяли ними (Вільде, Сестри.., 1958, 266).
◊ Зли́день на зли́дневі сиди́ть (сиді́в), зли́днем поганя́є (поганя́в) — дуже бідно живе (жив) хто-небудь. У неї в хаті злидень на злидневі сидів, злиднем поганяв… (Донч., VI, 1957, 206); Зло́дій на зло́дієві (ду́рень на ду́рневі і т. ін.) сиди́ть і зло́дієм (ду́рнем і т. ін.) поганя́є — багато злодіїв, дурнів і т. ін. у якій-небудь групі людей.
3. неперех. Те саме, що ї́хати 1. Повертаюсь з того ярмарку, поганяю по рівному і, наче в колисці, розкошую… (Вовчок, VI, 1956, 292); Дома жінка, діти Батька ждуть і хліба ждуть. Треба далі поганяти,З дому ж виїхав давно (Дор., Серед степу.., 1952, 119); // наказ. сп. поганя́й (поганя́йте), розм. Уживається в знач. їдь (їдьте), рушай (рушайте). — Сідай на козли, поганяй! — скрикнув німець (Мирний, IV, 1955, 243); — Коні у вас добрі, — отож зразу і поганяйте до Вінниці, прямо в губком (Стельмах, II, 1962, 184); // наказ. сп. поганя́й, розм. Уживається в знач. іди геть. — Хазяїн сього вікна, що озьмеш [візьмеш], як я тобі його розіб’ю? — Та я й цілкового не хочу; цур тобі, поганяй дальш! — сказав хазяїн (Кв.-Осн., II, 1956, 291); — Поторгувався, а тепер поганяй із двору, — не сердячись на обличчі, Тимофій рукою показує на ворота (Стельмах, II, 1962, 39).
◊ Поганя́ти до я́ми — помирати. Думка одна вже в мене тепер: поганяй до ями! Молодий та зелений ще, жить би ще, жить, та… що ж будеш робить? Не живеться (Тесл., З книги життя, 1949, 66); Колись за Франца-Йосифа та польського панства бідак все життя пнувся на свою хатину, витягав з себе соки й з нової хати поганяв до ями… (Чорн., Пісні.., 1958, 9).
ПОГАНЯ́ТИ2, я́ю, я́єш, док., перех. Ганяти якийсь час. Вони.. побігли на сусідню галявину поганяти м’яча (Ю. Янов., II, 1954, 60); — Далеко не підемо, поганяємо татар по Случі й Тетереву, а може й до Києва дійдемо (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 584).
Поганя́ти голубі́в — те саме, що Ганя́ти голубі́в (якийсь час) (див. ганя́ти).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 704.