ПОГАСА́ННЯ, я, с. Дія і стан за знач. погаса́ти1. Чи вже ж і той огонь горить, Щоб тільки блиснути на мить І освітить собі хвилину погасання? (Сам., І, 1958, 112); Іржаві, темні грати неохоче впустили в камеру барвисті вилиски вечірнього погасання (Вас., II, 1959, 52); До недавнього часу ніхто не знав, що являють собою хромосферні спалахи, які причини їх виникнення і погасання (Веч. Київ, 19.VII 1961, 3); Ми [старі] навіть вороже дивимось на вас [потомків], бо ви женете нас до могили. Ви випиваєте наше погасання, красуєтесь і ростете. В цьому — закон існування (Ю. Янов., II, 1958, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 705.