ПОГНОЇ́ТИ, ою́, ої́ш, док., перех.
1. Допустивши до гниття, зіпсувати, зробити непридатним до вжитку все або багато чого-небудь; згноїти. [Куць:] Ще ж Водяник стіжка їм підмочив, а Потерчата збіжжя погноїли (Л. Укр., III, 1952, 252); Матір приголомшили ці слова. — Хліб святий погноїти, — вжахнулась вона (Гончар, II, 1959, 160).
2. перен. Тримаючи довго у важких, згубних умовах, довести до загибелі, смерті (всіх або багатьох). Селяни похмурі стояли перед ним [становим], поскидавши шапки, як і завжди, і на всі його погрози (погноїти у в’язниці, на Сибір запроторити) лише переступали з ноги на ногу й мовчали (Головко, II, 1957, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 714.