ПОГО́РДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до погорди́ти; // у знач. прикм. Ой доле! Погорджений кохання цвіт — зів’ялий — вже не зацвіте ніколи… (У. Кравч., Вибр., 1958, 55); // пого́рджено, безос. присудк. сл. Й досі печуть щоки від сорому, кали згадає [Ганна], як її було погорджено (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 719.