ПОГОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, док., перех.
1. Поставити огорожі, тини, паркани. — А бодай чорти спину городили Шпаченкові, як він оце мені погородив тини! (Н.-Лев., І, 1956, 176).
2. Закінчити городити (у 1 знач.). Козак старий — звали його Загайний — погородивши загородь [загороду], постановив вуллів [вуликів] чимало (Вовчок, І, 1955, 381).
3. Городити якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 721.