ПОГРИ́ЗЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до погри́зти 2. — Хіба ж ти не бачиш, що відро неначе погризене зубами (Н.-Лев., II, 1956, 13); Черняєва раптом підвела голову від якогось погризеного мишами папірця (Донч., II, 1956, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 723.