ПОГРИ́ЗТИ, зу́, зе́ш; мин. ч. погри́з, ла, ло; док., перех. 1. Гризти якийсь час. Свиня у панський двір залізла.. На смітнику кісток погризла (Гл., Вибр., 1951, 45); Хапає перо і пише, що тільки на думку спадає, але спадає таки небагато, через те, погризши досхочу перо, поет починає гризти олівець (Л. Укр., І, 1951, 301); * Образно. Тимко.. скрутив під рушником дулю. — Ось на, погризи. А на вулицю ходив і ходитиму, тебе не спитаю (Тют., Вир, 1964, 8).
2. Те саме, що згри́зти 1. Голодний.., погризши хліб, у страшних корчах сконав (Довж., І, 1958, 244).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 723.