ПОГРУ́ДДЯ, я, с.
1. Скульптурне зображення верхньої частини людського тіла (по груди або по пояс). Простінки межи завісами прикрашені малюванням та погруддями філософів (Л. Укр., II, 1951, 341); [Вадим:] Я не для того в світі жив, щоб стати бронзовим погруддям. Я не хотів служити людям, але ж науці я служив? (Лев., Драми.., 1967, 458).
2. Верхня частина людського тіла до пояса. Марфа позіхнула, натягла на оголене погруддя ковдру (Хор., Незакінч. політ, 1960, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 725.