ПОГРУЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОГРУ́ЗНУТИ і ПОГРУ́ЗТИ, зну, знеш; мин. ч. погру́з, ла, ло і погру́знув, нула, ло; док.
1. Застрявати, в’язнути в чому-небудь. Рура від помпи досі гниє на подвір’ю, заржавіла та до половини погрузла в болоті (Фр., II, 1950, 385); // перен. Дійшовши до якого-небудь стану, потрапивши в якесь становище (звичайно погане, варте осуду), не знаходити сил, можливості вийти з нього. Щаслива і я.. Адже це я тебе відвоювала в тієї нечисті, адже це я витягла тебе з того бруду, в якому ти погрузав (Речм., Твій побратим, 1962, 123).
2. перен., розм. Цілком віддаватися якій-небудь справі. На пошті в цей час його заміняла Соломія, а в останні дні тільки те й робила, що все глибше й завзятіше погрузала в своє хазяйство (Кучер, Трудна любов, 1960, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 726.