ПО́ДВИГ, у, ч. Важлива своїм значенням дія; вчинок, здійснюваний у важких, небезпечних умовах; героїчний, самовідданий вчинок. Писати довго не можу, але написати листа для мене вже не подвиг, а зовсім звичайна річ (Л. Укр., V, 1956, 193); Парторг батальйону приніс екстрений випуск листівок про подвиг Самійла Поліщука, який у бою під Яссами знищив власноручно шість ворожих танків (Гончар, III, 1959, 35); Ніколи не зітруться з пам’яті народу трудові подвиги, мужність і героїзм комсомольців у боротьбі за побудову першого в історії людства соціалістичного суспільства (Ком. Укр., 10, 1968, 21); // Самовіддана діяльність, поведінка, викликана глибоким почуттям. Святкує юрба молода Свій світлий тріумф будівничий, Свій радісний подвиг труда (Бажан, І, 1946, 174); // перев. мн., розм., ірон. Пригоди, витівки. Швагер.. інакшої розмови з ним не має, як тільки про свої подвиги в нетверезім стані (Март., Тв., 1954, 344); Сигналізували про головині «подвиги» колгоспники районному прокуророві (Вишня, І, 1956, 439).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 736.