ПОДВО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПОДВО́ЇТИ, о́ю, о́їш; наказ. сп. подво́юй і подві́й; док., перех.
1. Збільшувати вдвічі. Комбайни збільшують видобуток вугілля, подвоюють і потроюють продуктивність робітників (Рад. Укр., 5.VІІІ 1949, 3); За п’ятиріччя ми подвоїли урожай усіх культур (Хлібороб Укр., 1, 1966, 5); // Значно збільшувати проти звичайного; посилювати. Танець кожній жінці подвоює вроду (Баш, Надія, 1960, 75); Почуттє [почуття] товариського і чисто людського обов’язку відразу подвоїло її сили (Фр., II, 1950, 311).
2. рідко. Відбивати кого-, що-небудь (про дзеркало, воду і т. ін.). Дзеркало подвоїло наші парадні фігури (Коцюб., II, 1955, 362).
3. діал. Висловлювати думку, суперечну попередній, заперечувати сказане раніше. — Хай пан хоч живцем закопає нас у землю, а ми не подвоїм свого слова (Стельмах, І, 1962, 347).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 737.