ПОДВІ́Р’Я, я, с.
1. Обнесена огорожею або оточена будівлями ділянка землі коло хати, дому і т. ін.; двір. Ходить він по подвір’ю, никає, то в садок подасться, постоїть під деревом і знов у двір (Коцюб., І, 1955, 301); В хмурих думах він підходить до просторого подвір’я Омеляна Шмалія, огородженого дощаним.. парканом (Стельмах, І, 1962, 111).
2. Хата разом з усіма господарськими будівлями; індивідуальне селянське господарство. Як твоя, доню, доля, то накупить чоловік і поля, а як безділля, то продасть і подвір’я (Номис, 1864, № 1661).
3. Приміщення для тварин, реманенту, різних матеріалів і т. ін. Я обережно постукав у темне вікно. За всіма ознаками, це було колгоспне подвір’я. Воно стояло скраю мальовничого села Н. Над річкою Пслом (Ю. Янов., І, 1958, 303).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 737.