ПОДО́ВЖ, діал. ПОДО́ВШ.
1. присл. У напрямку довжини чого-небудь; уздовж. Тоді учи, як упоперек на лавці лежить, а як подовж ляже, то тоді вже його трудно вчити (Номис, 1864, № 6009).
2. у знач. прийм., з род. в. Уживається для позначення напрямку по довжині, вздовж чого-небудь. Перші з’явились в столову німці. Простукали каблуками подовж столів (Коцюб., II, 1955, 292); Подовж долини прямою світлою лінією прорізався осушувальний канал (Вол., Дні.., 1958, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 751.