ПОДОРОЖУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Здійснювати подорож (у 1 знач.). Я от се не представляю [уявляю] ще собі зовсім ясно, як се я буду подорожувати по Криму сама (Л. Укр., V, 1956, 57); В дев’яностих роках, подорожуючи від Києва вниз по берегах Дніпра, Олексій Максимович [Горький] зупинявся в Каневі, бував на могилі Тараса Шевченка (Тич., III, 1957, 442); // розм. Ходити, їздити. — Коли я подорожую вулицями Росії, панове, я віддаю перевагу панінкам [паннам] (Тют., Вир, 1964, 451).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 755.