ПОДРЯ́ПАТИ, аю, аєш, док.
1. перех. Зробити на чому-небудь подряпину (подряпини), злегка дряпнути. Грицькова борода подряпала Карпові щоку, аж кров виступила (Н.-Лев., II, 1956, 369); Пальці подряпав [Микита] сталевим дротом І на лівій руці і на правій (Дор., Серед степу.., 1952, 75); [Настасія Юліанівна:] Несіть сюди [стіл].. Не поламай, Тарасе! Радий, що сили, як у вола. Дивись, подряпаєш об лутку (Сміл., Черв. троянда, 1955, 15); Сім раз стріляв у нього Карпо і тільки лице подряпав (Тют., Вир, 1964, 370); // безос. — Голова в мене ціла. Її осколком подряпало, а череп не пробило, — спокійно пояснив Охрім (Кучер, Чорноморці, 1956, 375).
2. неперех. Шкрябати, дерти десь, по чому-небудь якийсь час. Люто подряпав [Коробець] за вухом, зітхнув (Збан., Єдина, 1959, 95).
3. перех., розм. Мілко поорати. Вже до обіду виорав [плуг] ділянку, Подряпав землю ледве по верхах (Іванович, Перебендя.., 1960, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 759.