ПОДУ́ТИСЯ, подму́ся, подме́шся і поду́юся, поду́єшся; мин. ч. поду́вся, дула́ся, ло́ся; мн. подули́ся; наказ. сп. подми́ся, подмі́мося, подмі́ться; док., розм.
1. Дутися якийсь час.
2. перен. Прибрати поважного, гордовитого вигляду (про всіх або багатьох). Ой уже ж наші та вороженьки та усі подулися (Сл. Гр.).
3. діал. Потьмяніти, затуманитися (про все або багато чого-небудь). Зорі подулися (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 762.