ПОДУШИ́ТИ1, душу́, ду́шиш, док., перех.
1. Душачи, умертвити, задушити всіх або багатьох. А послі Ремових він воїв По одному всіх подушив (Котл., І, 1952, 225); [Відьма:] Наплодила, наводила [дітей], Та нема де діти: Чи то потопити? Чи то подушити? (Шевч., II, 1963, 308).
2. Фізично знищити всіх або багатьох. Турн сили вдвоє прикладає І тарани сам направляє, І браму рушити велить. Упала!.. Стуком оглушила, Троян багацько подушила (Котл., І, 1952, 235); * Образно. — Потім після цих двох [дітей] було четверо, бігунчики вже, та прокинулась хвороба та… За один тиждень усіх… подушила (Тесл., З книги життя, 1949, 73); // Роздушити все або багато чого-небудь. Щосекунди ревуть і плачуть сирени, бо без цього можна б подушити або потопити човни (Коцюб., III, 1956, 348); З несподіванки я навіть подушив кілька яєчок (Сміл., Сашко, 1954, 5).
3. Душити якийсь час. Кесар трохи посидів на березі, подушив комарів та й посунув до куреня (Збан., Курил. о-ви, 1963, 75); Марія подушила щоки рукою: щоки трохи почервоніли (Н.-Лев., II, 1956, 106).
ПОДУШИ́ТИ2, душу́, ду́шиш, док., перех. Обприскати духами, надушити злегка кого-, що-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 762 - 763.