ПОДІВУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. Дівувати якийсь час. Дуже мене молоденькою засватано,.. не довелось мені як слід і подівувать, косою посвітить (Морд., І, 1958, 96); — Чого ж твоя Варвара в стрічках?.. — Бо вона ще не дожила до ваших років. Їй теж хочеться подівувати … (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 745.