ПОЕ́ТІВ, това, тове. Прикм. до пое́т 1; належний поетові. І тепер нащадки панські Тюрми міцнії будують, А поетові нащадки Слово гостреє гартують! (Л. Укр., І, 1951, 386); І кожна мука, кожен зойк і стогін Лягали на поетове чоло Гіркою тінню (Рильський, II, 1960, 142); Жайсак.. поскакав уперед, ведучи на поводу поетового коня (Тулуб, В степу.., 1964, 204).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 766.