Що oзначає слово - "пожаліти"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПОЖАЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. перех., без додатка і рідко неперех. Відчути жалість, співчуття до кого-небудь; зглянутися на кого-, що-небудь. [Настя:] Марусю! пожалій моїх старих літ, моєї сивої голови! Пожалій мого розбитого серця! (Н.-Лев., II, 1956, 467); — Я люблю тебе, Прохоре, і караюся з того, що трапилось. Повір мені. Пожалій мене, бо я збожеволію скоро від дум (Шиян, Баланда, 1957, 178); [Настасія Юліанівна:] Недавно студентів на демонстрації періщили [городові] нагайками, варвари!..Курсисток.. і то не пожаліли… (Сміл., Черв. троянда, 1955, 16); // Висловити співчуття. — Не знать, де й ділася [Христя]. А шкода, добра була робітниця, добра, гріх слова сказати! — пожалів Рубець (Мирний, III, 1954, 269); — Тяжкий твій хліб, Катерино, — пожалів пан старчиху і навіть подумав, чи не допомогти їй чимось (Стельмах, І, 1962, 442); // Потурбуватися про кого-небудь; виявити прихильність, приязнь. — Сиротою зостався б, — от і горе. Нікому тебе ні пожаліти, ні сорочки чистої дати (Мирний, І, 1954, 276); Мати присіла біля нього: — Хоч би вам там командир хороший попався, щоб хоч коли-не-коли пожалів… (Гончар, II, 1959, 229).

2. неперех. Відчути жаль, сум з приводу чого-небудь; пошкодувати, пожалкувати за чим-небудь. Лиш той, хто жить умів, вмирать не пожаліє (Фр., XIII, 1954, 154); Пожалів Марусяк, що не має червонних [червінців] при собі (Хотк., II, 1966, 282); Він навіть не встиг.. переодягтися, та так і прибув до Одеси. В дорозі спершу пожалів за цим, але, коли ад’ютант нагадав йому про одяг, генерал гримнув на нього (Кучер, Чорноморці, 1956, 79).

◊ Не пожалі́єш; Не пожалі́єте — не розкаєшся, не розкаєтеся; будеш задоволений, будете задоволені. — Ходім солов’їв слухати! Ходімо, не пожалієш! (Баш, На.. дорозі, 1967, 156); [Ярчук:] Простягніть же мені руки! Ми підемо разом, і ви не пожалієте! (Мик., І, 1957, 411).

3. перех. Док. до жалі́ти 3. — Що ж ми їм, мертвим, скажемо? Хто нам дав право свою силу жаліти, коли вони не жаліли крові. Життя свого не пожаліли… (Жур., Дорога.., 1948, 200); Він не пожалів би потрощити дебелі дубові стільці на куркульських головах (Стельмах, II, 1962, 374); Не пожалій лиш золотого Для Феба світлого, ясного (Котл., І, 1952, 119); — Ти хоч би телеграму толкову прислав був.. — А ти, скупердяга, зайвих десяток слів пожалів (Головко, І, 1957, 480).

◊ Рук (сил) не пожалі́ти — зробити що-небудь з повною віддачею.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 768.