ПОЖА́Р, у, ч. Те саме, що поже́жа. Аж глядь — у Прокопа пожар, все в Прокопа згоріло (Бор., Тв., 1957, 131); Знищивши рослинний покрив лісу, низовий пожар зупинився на мить перед ялиновим насадженням (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 77); Ляхи мерзли, а козаки Грілись на пожарі (Шевч., І, 1963, 131); Як тебе [пісне] почала я співати, В мене очі горіли, мов жар, І зайнявся у грудях пожар (Л. Укр., І, 1951, 125); Буду згадувать серця пожари, як на гору до неї я йшов… (Сос., І, 1957, 220); [Гайдай:] Прощай, море! Ми роздуємо на землі такий пожар, що закипиш і ти вогнем червоним (Корн., І, 1955, 80); * Образно. Кров раптом залляла йому обличчя, ..а серед того пожару біліли жовтаві вуса і сердито плавали очі (Коцюб., II, 1955, 398); *У порівн. Невідворотно, як гнаний вітром степовий пожар, насувалося лихо (Гончар, II, 1959, 92).
◊ На пожа́р спуска́ти — палити, спалювати. А галеру на пожар спускали (Сл. Гр.); Як (мов, немо́в і т. ін.) на пожа́р — те саме, що Як (мов, немо́в і т. ін.) на поже́жу (див. поже́жа). Ад’ютант пробіг, як на пожар, важко брязкаючи блискучими.. шпорами (Гончар, III, 1959, 197); Ось стоїть він напідпитку На порозі гуртожитку І кричить, мов на пожар (С. Ол., Вибр., 1959, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 770.