ПОЖАРИ́НА, и, ж. Те саме, що пожари́ще. Ой я в чужім краю, Як на пожарині, Ніхто мене не пригорне При лихій годині (Нар. лірика, 1956, 331); Серед пожарини кущики стримлять обгорілі (Гр., Без хліба, 1958, 142); На тому місці, де стояв квартал, чорніє тепер сумна пожарина (Вас., II, 1959, 18); *У порівн. На хресті кора чорніє пожариною і тільки самі кінці ясніють (Л. Укр., І, 1951, 444).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 770.