ПОЖЕНИ́ТИ, женю́, же́ниш, док., перех.
1. Док. до жени́ти. От царівні він так уподобався, що й поженили їх (Сл. Гр.).
2. Оженити всіх або багатьох. [Гапка:] Ні, не я вас [своїх дітей] поженила, не я й заміж повіддавала (Кроп., II, 1958, 149); Повіддававши та поженивши дітей, він сам опинився на злидарській пайці грунту (Стельмах, І, 1962, 600).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 773.