ПОЖИ́ТИСЯ1, живе́ться, док., безос., розм. Житися якийсь час. — Мені, — кажу на себе, — і пожилося, і пожурилося (Вовчок, VI, 1956, 219); Тепер, коли минуле покрилося вже.. туманом, коли пожилося вже.., тепер тільки всією душею розумієш, як чисто тоді все було, як гарно (Хотк., І, 1966, 145).
ПОЖИ́ТИСЯ2, живе́ться, док., розм. Те саме, що ви́тратитися 2. — Слабую дуже на голову й на очі. Було колись здоров’я, та пожилося (Вовчок, Вибр., 1937, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 776.