ПОЖИ́ТОК, тку, ч.
1. Добрі, сприятливі наслідки від кого-, чого-небудь; користь. А може, й пожиток який з того буде, І з праці моєї скористують [скористаються] люди… (Л. Укр., I, 1951, 11); — Отак ходиш, аж кості деревіють [дерев’яніють], а пожитку ніякого. Якби-то оце зерно та втроє родило (Ірчан, II, 1958, 83); // Те, чим можна поживитися (у 1 знач.); вигода. — А як же йде розпродаж [чіпців]? — От яко-тако [так собі], — недбало відповів Гава. — Клопоту богато [багато], а пожитку мало (Фр., III, 1950, 63); Завжди у горі й біді ти щасливого ждав повороту. З кожної втрати умів взяти пожиток собі (Зеров, Вибр., 1966, 375).
На пожи́ток кому — на користь, на благо, для блага кого-небудь. — Ні, брате, тепер найвища, найкраща наука — вміти чесно жити на пожиток бідним, а не на їх нужду! (Фр., І, 1955, 224); Вона [міська дума] нам дбає на пожиток, Від неї мають заробіток Фельєтоністів душ із п’ять (Сам., І, 1958, 226).
2. Те саме, що майно́ 1. Ой беріте ж воли й мажі і весь мій пожиток (Сл. Гр.); Слідом за в’язнями рушила підвода, на якій лежав злиденний арештантський пожиток (Кочура, Зол. грамота, 1960, 531).
3. тільки мн., діал. Достатки. По них [хатах] відразу можна здогадатись, що за господар живе під тою чи іншою стріхою, які його пожитки (Цюпа, Назустріч.., 1958, 39).
4. діал. Пожива (у 1 знач.). Соромився [панотець]. Але так, як той циган, що з’їв чужий обід. Ніби сором циганові є, та бо й пожиток його не минув (Март., Тв., 1954, 299).
5. діал. Проживання. Пустила їх [Тимка та Орисю] на пожиток далека Орисина родичка — тітка Параска (Тют., Вир, 1964, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 776.