ПОЗАБИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до позабива́ти. Вимахуючи.. руками і спотикаючись на позабивані стовпці, тінню пересувався кошлатий силует (Вас., II, 1959, 10); Вікна позабивані онучами, стріха латана (Ірчан, І, 1958, 330); // позаби́вано, безос. присудк. сл. Він одразу згадав, що патрони позабивано неглибоко, що гноти були короткі. Вибух мусить бути зараз — ось-ось (Гр., Без хліба, 1958, 149); Скрізь по жертовниках всіх позабивано в жертву телята (Зеров, Вибр.. 1966, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 780.