ПОЗАВУ́ШНИК, ПОЗАУ́ШНИК, а, ч., діал. Ляпас. Рівночасно залунав дворазовий різкий ляск. Се були два грімкі позаушники, якими пан староста почастував громадського начальника в одну й другу щоку (Фр., III, 1950, 239); * Образно. Від наших суддів, наших друзів-критиків ми вимагаємо не хвальби й не позавушників, а глибокого аналізу творів, знання і розуміння історичного процесу української літератури (Літ. газ., 17.ІІІ 1959, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 783.