ПОЗА́Д 1, присл. Ззаду, за ким-, чим-небудь. Офіцер гукнув на фельдфебеля. Той вислав пару москалів і, ставши один вперед, другий позад — повели вони Хомку шляхом на місто (Мирний, IV, 1955, 201).
ПОЗАД2, прийм. з род. в.
1. Уживається при вказуванні на предмет, особу, ззаду яких, на певній відстані від яких відбувається дія. Нагнувся [Гонта], два трупи Невеликих взяв на плечі І, позад базару, Через мертвих переступа, Криється в пожарі За костьолом (Шевч., І, 1963, 136); Позад його щось зашелестіло (Н.-Лев., II, 1956, 240); Зиркаю я довкола, виджу, іде позад мене якийсь панок (Фр., І, 1955, 371); Противник поспішно відходив на Будапешт, мінуючи позад себе шосе (Гончар, III, 1959, 231).
◊ Залиша́ти (залиши́ти, лиша́ти, лиши́ти) поза́д се́бе що — віддалятися, відходити від чого-небудь у процесі руху, розвитку; минати щось. Ми збройну комуну пройшли і неп позад себе лишили (Сос., І, 1957,456).
2. Уживається при вказуванні на предмет, особу: а) за якими, по другий бік яких хто-, що-небудь перебуває, знаходиться або щось розміщене. [Сторож:] То ж коняку, як загнуздаєш, так і повернеш куди хочеш, хоч і позад неї сидиш (Гр., II, 1963, 517); Сівачі — двоє дівчат і дід — стояли позад сівалок, доглядали за всім, що до них належало (Ю. Янов., II, 1954, 130); б) за які, по другий бік яких спрямована дія. — Ну то й що? — спитав Горпину Яків, стаючи перед нею гордо і закладаючи руки позад каптану (Мирний, І, 1954, 266); Парубок зиркає позад себе й визначає, що вершники їдуть не швидше, ніж він (Стельмах, І, 1962, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 785.