ПОЗА́ДУ 1, присл.
1. Ззаду, за ким-, чим-небудь, на деякій відстані від когось, чогось. Посідали пани у той повіз. Мене причепили позаду, на якомусь височенному причіпку. (Вовчок, І, 1955, 118); Аж вийшовши з балки.., почув [Захар], як десь позаду заторохтіли вози (Ле, Право.., 1957, 18); Лише незначна частина публіки могла розміститись на лавах та табуретах, решта стояла позаду та по боках, збившись у тісний гурт (Дмит., Наречена, 1959, 174); // Услід за ким-, чим-небудь; протилежне попереду. Попереду повагом виступали телята, а позаду ледве ноги волік Василь (Мирний, IV, 1955, 27); // За спиною в кого-небудь. Перед паном Адамом — зв’язаний хлоп.. Видко роздертий в боротьбі комір і туго скручені позаду руки (Коцюб., II, 1955, 258); Чортопхайка виїжджає з двору. Ну, й добряче їздити на ній, аж очі [хлопчика] від задоволення заплющуються, а позаду вітер надимає дзвоном сорочину (Стельмах, II, 1962, 130); // На одному з кінців чого-небудь (на противагу тому, що попереду). Взялися тягти його [ящик] через поріг з кімнати. Ящик не піддавався. Ляля взялася попереду, батько позаду ..Виволокли ящик через поріг — і в кімнаті наче не лишилося нічого (Гончар, IV, 1960, 46); — Повний корабель, або фрегат, має троє мачт [щогл]: попереду фок-мачту, посередині грот-мачту й позаду крайц-мачту (Ю. Янов., II, 1958, 79).
◊ Залиша́ти (залиши́ти) поза́ду див. залиша́ти; Залиша́тися (залиши́тися) поза́ду див. залиша́тися; Зостава́тися (зоста́тися) поза́ду див. зостава́тися; Лиша́тися (лиши́тися) поза́ду див. лиша́тися.
2. У минулому. Смерть батька надзвичайно вразила його, але це було вже позаду (Скл., Святослав, 1959, 20).
ПОЗА́ДУ2, прийм. з род. в. Уживається при вказуванні на предмет, особу, на певній відстані від яких відбувається дія. — Десь і нема, думаю, щасливішого над губернатора! Хороші пани й позаду його йшли, та все не так (Кв.-Осн., II, 1956, 283); Семен б’є поклони.. Коли він обіпреться чолом об землю, крізь власні його ноги.. йому видно все, що діється позаду його (Вас., І, 1959, 326); Ішли [Остап із братом] позаду всіх на кілька кроків (Головко, II, 1957, 535).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 786.