ПОЗАДІВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Задіти кудись усе або багато чого-небудь. Ой чому ж ти, легінику, та й не співаєш? Де ти свої співаночки та й позадіваєш? (Сл. Гр.); Один снаряд розірвався, розвалив кузню, відчикрижив і кудись позадівав чотири пальці з лівої руки майстра (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 786.