ПОЗАКУ́РЮВАТИ, юю, юєш, док.
1. перех. Покрити пилом, запорошити все або багато чого-небудь. Одежу позакурювали в дорозі (Сл. Гр.).
2. перех. і неперех. Запаливши (люльки, цигарки і т. ін.), почати курити (про всіх або багатьох). Подякували [Чіпка з товаришами] хазяїнам; позакурювали люльки, та й потягли з двору (Мирний, II, 1954, 230); Позакурювали [в’язні] махоркою, ходять, пихкають (Тесл., З книги життя, 1949, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 789.