ПОЗАЛІТА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док.
1. Залетіти далеко або здійнятися дуже високо (про всіх або багато птахів, комах та ін.). Як обтинають крильця пташечкам, щоб вони не позалітали, так і її, небогу, приборкали, однявши од неї власну волю (Стор., І, 1957, 368); Тетеря й рябчик, що колись, Було, і ліку їм не знали, .. У інший край позалітали (Щог., Поезії, 1958, 359).
2. перен., розм. Заскочити, забігти куди-небудь на якийсь час (про всіх або багатьох).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 791.