ПОЗАПИРА́ТИ1, а́ю, а́єш, док., перех., розм.
1. Заперти, замкнути на замок, засув і т. ін. все або багато чого-небудь. Сидільні [прикажчики] позапирають лавки, писарі з канцелярії покинуть писати.., усі ж то лавою йдуть… куди ж то? На Ганчарівку (Кв.-Осн., II, 1956, 310); Погасив у канцелярії світло; позапирав вікна, двері, — пішов (Тесл., З книги життя, 1949, 185); А Іван порадив їм: — Коли чорти зайдуть у бочки, то ви позапирайте їх колодицями [колодками] й позамикайте (Казки Буковини.., 1968, 184).
2. Заперти, замкнути в якомусь місці, приміщенні всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь. Зібравши всіх [Чіпку, Лушню, Пацюка, Матню] докупи, голова поміркував з писарем та й позапирали їх у чорну (Мирний, І, 1949, 291).
ПОЗАПИРА́ТИ2, а́ю, а́єш, док., перех. Запрати все або багато чого-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 794.