ПОЗА́ТОРІШНІЙ, я, є. Який був, стався, відбувся і т. ін. позаторік. Буйні трави і запашні квіти ховали сліди позаторішніх боїв (Кач., Вибр., 1953, 146); // Який безпосередньо передував минулому (про рік, пору року і т. ін.). І треба ж, на біду, позаторішню весну Його [Мірошника] лихий поніс чогось за Десну (Греб., І, 1957, 69); // Який залишився, зберігся з позаминулого року. [Писар:] А свячена вода єсть у вас? [Завада:] Аякже! Я для бджіл держу ще позаторішню (Кроп., І, 1958, 413); Літак приземлився просто в полі біля величезної скирти позаторішньої соломи (Голов., Тополя.., 1965, 8); // Той самий, що й позаторік, позаминулого року й раніше; давній. На нім [базарі] було кілька рундуків із красним крамом та позаторішньою сухою таранею (Досв., Вибр., 1959, 97).
◊ Поза́торі́шні ви́шкварки — щось не варте уваги, незначне, непотрібне. — Толкуються [говорять]! Про що толкуються? Про позаторішні вишкварки!.. (Мирний, IV, 1955, 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 800.